Народжений в 1929 році на Сокальщині, Андрій в 15 річному віці, після втрати батьків, яких вбили енкаведисти втік у Закерзоння. Звідти, через операцію Вісла потрапив у Ґданськ, де не тільки здобув мистецьку освіту, а й став провідним художником. 

Основною темою його творів були тектонічні рухи народів в пошуках землі обітованної. Втрата і здобуття батьківщини. Ментух використовував стилістику іконопису. Сьогодні художник ще живий і я дуже хотіла б аби він побачив мій портрет.

На моїй картині той самий народ, що зображає Ментух, люд що мігрує, зникає вдалині, його образ затирається як і його ідентичність. 

Батьки мого тата теж були такими мігрантами. Їх змусили комуністи покинути свій дім, переселитися на незнайому для них землю і загнали в колгосп.

Сьогодні багато наших людей мігрують через війну. Частина з них назавжди залишиться з відчуттям втрати рідної землі, частина розчиниться в потоці інших емігрантів, а частина, як Андрій Ментух ніколи не втратить своєї українськості де б вони не були. 

Молодими, ці два митці навчалися в місті, що в 1910-х було меккою для художників. 

Я не знаю чи зустрічалися вони там хоч раз. Але зобразила їх у типовій паризькій студії того часу.

Композиція – омаж картини Олександра Мурашка "Благовіщення".

Обидва митці повернулись в Україну після навчання. 

Сосенко був учасником військових дій у першій світовій війні. У 1918 році він повернувся з неї хворим і у 1920 – помер. 

Доля Мурашка була ще трагічнішою. Він загинув в Києві від рук вбивць, адептів комуністичного терору.

Обидва – залишили великий спадок і є дуже важливими для мистецтва України.

На фото: портрети Олександра Мурашка, Модеста Сосенка, робота Олександра Мурашка "Благовіщення", будинок в Парижі, в якому мешкав Мурашко і його візитка. Дякую @mouraschko_oleksandr за дослідження . 

Перший портрет з серії портретів відомих художників в уявній ситуації.

Тільки уявіть собі, що свого часу, маленьку Лію Берлявську, що народилась і жила в Переяславі Полтавської губернії не вивіз із сім'єю в шестирічному віці батько тесля в США.

Ця жінка постаріла в Переяславі. Вона сидить у типовому інтер'єрі помешкання того часу і спілкується із своєю родичкою ( може донькою, може племінницею) розповідаючи їй про своє дивне захоплення вирізанням із дерева об'єктів геометричних форм. Один з таких реальних об'єктів я розмістила у неї в ногах.

Ця серія портретів про місце і час в якому треба опинитися митцеві, аби належним чином реалізувати свій талант, а ще вагоміше, те місце і час в якому те що робить майстер-художник стане оціненнним, стане мистецтвом. 

У 1920-х Марґіт навчалась два роки в майстерні Фернана Леже. У 1928 році дебютувала з власною виставкою на Паризькому салоні. Проте вже в 30-х повернулася у Львів. Навіть після втечі з Янівського концтабору, куди її помістили як єврейку, Марґіт разом з чоловіком Романом Сельським залишились у Львові. 

Як художниця вона не могла реалізуватися в СРСР. Була невигідною тоталітарному режиму. 

Але ж який вплив мали її революційні мистецькі ідеї для львівського мистецького середовища! 

Як важливо, що Маґріт залишилася тут, а не там, закордоном.

Тарас Шевченко міг би зробити прекрасну кар'єру художника. Він закінчив Петербурзьку Академію мистецтв. Його ангелом охоронцем була Варвара Рєпніна- Волконская -  письменниця і донька генерал-губернатора Полтавщини. Варвара була закохана в Тараса.

На цьому портреті вони – подружня пара у своєму маєтку. На задньому плані майстерня художника, а на столі посуд з сільської хати часів життя Шевченка. Тарас додав нотки близького йому в свій затишний побут і заробляє своїм художнім талантом і ремеслом

Тарас Шевченко міг би зробити прекрасну кар'єру художника. Він закінчив Петербурзьку Академію мистецтв. Його ангелом охоронцем була Варвара Рєпніна- Волконская -  письменниця і донька генерал-губернатора Полтавщини. Варвара була закохана в Тараса.

На цьому портреті вони – подружня пара у своєму маєтку. На задньому плані майстерня художника, а на столі посуд з сільської хати часів життя Шевченка. Тарас додав нотки близького йому в свій затишний побут і заробляє своїм художнім талантом і ремеслом

Уявімо собі, що Україна здобула незалежність до другої світової і успішна
паризька художниця Соня Делоне, народжена 1885 року Сара Штейн,
повертається на батьківщину на свята.
Референсом для портрету стала робота самої Соні Делоне, фото колядників
кінця 19 століття на Волині та фото Соні в її дизайну одязі.
З цією роботою повʼязано кілька співпадінь. По-перше я не знала, чи
коректно зображати єврейку з колядниками. І поки я шукала відповіді,
розпитуючись, зокрема одеситів, я попала на виставку в музей терору і
перший ж архівний запис, який я почула в навушниках про життя до
приходу радянської влади і нацистів до Львова, був запис єврея, який жив
в той час у Львові. Запис спогаду почався з таких слів:
«Ми жили дружно з дітьми інших національностей. Дуже любили свято
Колєнди. Ходили з польськими хлопцями колядувати і нам давали за то
гроші». Я отримала відповідь і то буквальну! Зображена ситуація можлива!
Друге співпадіння, що я зобразила будівлю одеського музею і в день, коли
я їі намалювала - росіяни обстріляли цей музей.